П'ять «шкідливих» порад вчителю, якому набридло вести нудні уроки

Освоєння нового завжди важко. Дітям, між іншим, теж. А коли їх ще й попереджають про майбутні труднощі, то й зовсім...

А якщо пропонувати учням нове як видозміна справи, їм вже відомого? Адже тоді виникне гра — ігрова форма освоєння нового.

Освоювати нову  гру не стільки важко, скільки цікаво. До нового інтерес теж існує, але він швидко згасає під тиском страху помилки. Адже вчителі зазвичай демонструють — нехай не цілком усвідомлено — своє вміння бути у всьому правильними: вже самі-то вони в навчальному матеріалі вміють уникати помилок.

Це, звичайно, дозволяє вчителям постійно бути в лідерах за рахунок страху помилки, що виникають в учнів під час ігрового завдання. У дорослих — беззаперечних лідерів — не вистачає терпіння дати учням зігратися, розігратися, отримати задоволення від догравання, знаходження і виправлення помилок. При кожному відхиленні вони переривають дітей своїми поспішними поясненнями і показами. Виходить, що вчителі підсвідомо бояться: раптом учні самі зрештою розберуться зі своїми помилками, і тоді лідерство дорослого виявиться необґрунтованим? А ми, вчителі, звичайно, побоюємося сумнівів у своїй необхідності дітям: раз у них самих виходить, то навіщо тоді я тут потрібен? Соціо-ігрова педагогіка  відповідає: потрібен — для організації нової, цікавої діяльності, в ході якої учні, спілкуючись між собою, будуть відкривати нові для себе проблеми і методом власних проб знаходити вірне рішення. І школярі завжди вдячні не стільки вчителю-лідеру, скільки вчителю-вигаднику.

Союз дітей з дорослими починається з рівноправності не тільки в помилках (педагогу корисно помилятися при дітях і навіть «вилітати» разом з іншими дітьми з гри), але і з рівноправності в зацікавленості.

В грі повинно бути цікаво і дорослому, і дитині. Для того щоб дітям будь-яка ігрова вправа стала цікавою, сам педагог повинен бути захоплений. А це відбувається, коли він підтягнутий, зібраний, готовий разом з усіма сміятися, сумувати, хвилюватися, помилятися і виправлятися  по ходу виконання дітьми вправи. Тоді виникає і рівноправність у грі, тоді виникає і союз.

Порада перша

Порадійте неправильній  відповіді 

Якщо завдання виконується неправильно з-за того, що воно було невірно зрозуміле, необхідно звернути свою увагу на все несподіване і цікаве у виконанні невірно понятого завдання. Іноді воно виявляється більш цікавим і корисним, ніж вірний варіант, запланований педагогом. Важливіше включити в роботу активність, нехай не точно спрямовану, ніж заглушити її страхом помилки.

Ще гірше — закріпити в учнів установку: спочатку ви мені розкажіть, як і що потрібно робити, а потім я зроблю, якщо буду впевнений, що вийде. У такому разі союз дітей та вчителя розпадається на лідерство дорослого і утриманство дитини, рівноправ'я зникає, гра вмирає. Залишиться лише праця, вся радість від якої— «коли ж вчитель похвалить».

Порада друга

 Будьте готові до несподіванок

Яку б пропозицію (зіграти, показати, виконати, зуміти) ні висловив вчитель, він повинен виходити з реальних можливостей даної групи. Які, до речі, з'ясовуються не відразу.

Вчителю треба бути не тільки готовим до якихось своїх промахів, але і чекати якихось досягнень. І усі перешкоди, що зустрічаються в соціо-ігровий роботі, розглядати як зміст (!) занять, бачити в них сутність своїх завдань. А в їх подоланні сутність розвитку дитини і групи. .

Порада третя

Не бійтеся відмови 

Найнеприємніше — відмова деяких дітей від участі в запропонованій грі (завданні, вправі). Щоб подолати відмову, вчителеві слід мати на озброєнні спеціальний набір вправ — такий, щоб «відмовники» могли знайти в собі впевненість для участі в загальній роботі.

Педагоги по-різному ставляться до відмов дітей — залежно від симпатій. Симпатичним вони довіряють, тому їх відмови сприймають як сигнал про те, що ситуація виявилася педагогічно непродуманою. У відмовах  же несимпатичних вони вбачають злий умисел.

Але зіткнення з дитячим відмовою перестає бути страшним, якщо вчитель налаштований сприймати відмову  від роботи не як особисту образу, а як вчасну підказку, подаровану самою дитиною.

Тому уявіть, що відмова виходить від вашого улюбленого учня, а ще краще — від кількох улюблених. Це допоможе скинути шори і побачити чудовий вихід.

Порада четверта

Не розжовуйте сенс завдання

Часто діти кажуть: ми не починаємо виконувати завдання, тому що нічого не зрозуміли. Але це зовсім не означає необхідності розжовувати завдання так, щоб уже нічого не залишалося відгадати, збагнути, зрозуміти самій дитині.

В соціо-ігрових завданнях частка самостійності виконавця обов'язково повинна зростати від разу до разу. Тоді діти можуть відчути: «не зрозумів» — це, напевно, полінувався подумати і спробувати.

І якщо вони побачать, як хтось з них пробує, і зрозуміють, що в цьому немає нічого страшного, то число «не зрозумів» буде зменшуватися.

 Порада п'ята

Вмійте радіти шуму

Часто у вчителя в класі виникає невдоволення стороннім шумом, таким природним при підвищенні активності учнів.

Якщо педагог вважатиме шум шкідливим, то потрібно або змінити вправи, або у вправі дати завдання більшій кількості дітей, або ще більше конкретизувати завдання. Коли ж шум є результатом спільної активності, спрямованої на виконання завдання, то краще починати покази на «майданчику» з тих, хто рідко наважується виступати.

Найчастіше шум походить від підготовки на місцях. І педагогу швидше треба радіти, що його завдання викликає у дітей бажання працювати.

Трапляється, що коли одна група показує іншим свої результати, деякі (у кого досвід роботи в микрогруппах малий) неуважно дивляться — у результаті в класі виникає «звуковий фон». Вчителю необхідно або терпляче дочекатися того часу, коли діти відкриють для себе інтерес у слуханні результату роботи інших, або перевірити загальну організацію завдання.

Наприклад ,кожна група складає історію і для запам'ятовування робить на папері якісь малюнки чи записи. Коли прийде час розповісти історію іншим, всі слухачі будуть продовжувати вносити свої листочки поправки і не зможуть зупинити внутрішньогрупового обговорення своєї розповіді. Звідси загальна неувага і шум. Цього можна не допустити, поліпшивши загальну організацію: коли час закінчиться, всі групи складають свої робочі листочки в одне місце (скажімо, в скриньку) і розсаджуються для слухання в новому кутку — у новій мізансцені, яка допомагає переключати увагу з підготовки на сприйняття роботи інших. Господар скриньки (ним може бути і вчитель, і учень), не дивлячись, дістає будь-який робочий листок.